7 липня медіаресурс «Тиждень» звернувся із закликом щодо нагальної потреби подолати історичну амнезію, поширену в нашому суспільстві. Формування адекватних уявлень про наше минуле сьогодні має бути таким же національним пріоритетом, що й захист української мови, тому на підтримку цієї ініціативи висловились історики. Серед них – науковці НАН України.
Завідувач відділу історії України 1920‒30-х рр. Інституту історії України НАН України доктор історичних наук Лариса Якубова зауважує: «Що чіткіше ми знатимемо нашу минувшину, то менше помилок робитимемо сьогодні, тим меншою стає вірогідність «танців на граблях», тим більше в нас людського. Аби зрозуміти, на що перетворюється народ, що практикує вибіркову історичну амнезію, варто подивитися на сучасних росіян. Подивитися, жахнутися – і не робити таких помилок».
Шеф-редакторка е-журналу урбаністичних студій «Місто: історія, культура, суспільство», наукова співробітниця Інституту історії України НАН України кандидат історичних наук Тетяна Водотика говорить про важливість історії як такої: «Історія потрібна, щоб знати, навіщо воювати, страждати, радіти та взагалі бути. Жити не заради героїв минулого, але спиратися на їхні плечі. Жити не в музеях запилюжених звитяг та речей, а надихатися ними. Не страждати від почуття вторинності, а визнати важливість для світу – свою та свого народу. Не мати історію за нудний та беззмістовний перелік дат, місць і облич, а черпати натхнення з історій успіху, рішень, емоцій, перемог, виживання».
Доцент Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка, старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського кандидат історичних наук Ігор Стамбол зазначає: «Насправді, обговорення питання, навіщо українцям їхня власна історія, схоже на обґрунтування необхідності води для риби. Очевидно, що молода політична нація, з постколоніальними комплексами та провінційною психологією, за бажання вижити й закріпитися в сучасній цивілізації має насамперед плекати та розвивати мінімум три основи свого єства: мову, культуру (це поняття є значно ширшим, ніж мистецтво) та історію».
Провідний науковий співробітник відділу історії Української революції 1917–1921 рр. Інституту історії України НАН України кандидат історичних наук Тетяна Осташко наголошує: «Сьогодні, в час воєнної агресії з боку Москви, приходить усвідомлення, що історія України – це наша інтелектуальна та ідеологічна зброя. Перемога у війні прийде не лише з фізичним знищенням ворога, а й із викоріненням низки міфологем, нав’язаних ворожими антиукраїнськими силами».
Старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України кандидат історичних наук Владислав Грибовськийвважає, що «не пропаганда, а плекання світогляду, зіпертого на критичне ставлення до джерел інформації й навички самостійного мислення, має бути наріжним каменем історичної освіти в навчальних закладах усіх рівнів нашої суверенної демократичної держави».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією медіаресурсу «Український тиждень»