українська
Анотація:Йшов четвертий рік світової війни. Втомлений подіями генерал-лейтенант російської імператорської армії Павло Петрович Скоропадський, нащадок старовинної старшинської фамілії, ще не знав, що стане гетьманом незалежної Української Держави. Епоха перемін, яку самовбивчо наближали революціонери всіх мастей, перетворилася на апокаліпсис, війну всіх проти всіх, але Скоропадському стало духу взяти на себе невдячну ношу державного будівництва. Спроба закінчилася цілковитим і очікуваним провалом, але окремі починання гетьмана дотривали до наших днів: саме йому Україна завдячує, наприклад, Академією наук. У цих пронизливих спогадах постають буремні роки революції і громадянської війни та особиста драма Скоропадського, який, за влучними словами Вячеслава Липинського, став українцем, тільки переставши бути гетьманом. Але, на жаль, було вже пізно: Україну охопив червоний морок з півночі.
російська
Анотація:Шел четвертый год мировой войны. Уставший от событий генерал-лейтенант русской императорской армии Павел Петрович Скоропадский, потомок старинной старшинской фамилии, еще не знал, что станет гетманом независимого Украинского Государства. Эпоха перемен, которую самоубийственно приближали революционеры всех мастей, превратилась в апокалипсис, войну всех против всех, но Скоропадскому хватило духа взять на себя неблагодарную ношу государственного строительства. Попытка закончилась полным и ожидаемым провалом, но отдельные начинания гетмана дошли до наших дней: именно ему Украина благодарна, например, за Академию наук. В этих пронзительных воспоминаниях выплывают бурные годы революции и гражданской войны и личная драма Скоропадского, который, по метким словам Вячеслава Липинского, стал украинцем, только перестав быть гетманом. Но, к сожалению, было уже поздно: Украину охватил красный мрак из севера.