Діючий уряд анонсував значну кількість ініціатив з підтримки інновацій — розробку Стратегії розвитку інновацій в реальному секторі економіки до 2025 року, прийняття пакета «інноваційних» законопроектів.
«Важливість інновацій з точки зору довгострокових перспектив економічного розвитку визнається в усьому світі. Особливо чітко це усвідомлюють у країнах, які зазнали суттєвих економічних потрясінь. У таких країнах окремі невеличкі зміни та вдосконалення старої системи кардинально ситуації не змінять, а дадуть лише змогу втриматися на плаву. Якщо прагнення цих країн сфокусовані на високих цілях, а саме: здійснити технологічний прорив, зайняти лідируючі позиції в певних нішах і галузях, то мова має йти про перетворення зовсім іншої якості – засновані на інноваціях», – про це у своїй статті для тижневика «Дзеркало тижня» пише завідувач відділу Інституту економіки промисловості НАН України кандидат економічних наук Ірина Підоричева.
Експерт зазначає, що Україна має значні можливості та конкурентні переваги, аби докорінно змінити економіку:
— висококваліфікований та освічений людський капітал — 24-е місце із 130 країн за індексом людського капіталу (The Global Human Capital Index 2017);
— вигідне географічне положення – у центрі Європи, на перехресті транспортних шляхів (близькість України до держав – членів ЄС, легкий доступ до їх ринків є особливо привабливими для тих інвесторів, які відкривають бізнес з орієнтацією на експортну діяльність);
— багаті природні ресурси – 70,8% (427,3 тис. км2) території України становлять землі, придатні під посіви сільськогосподарських культур і/або випасання худоби (на території України зосереджено чверть світових запасів чорноземних ґрунтів);
— розвинену мережу наукових установ і університетів, які потрібно повернути обличчям один до одного та до потреб промисловості;
— великий споживчий ринок, не насичений окремими групами товарів (за даними державної статистики, станом на 1 лютого 2018 р. чисельність наявного населення в Україні становила 42,3 млн осіб; за умови забезпечення зростання рівня споживання та купівельної спроможності населення можна створити хороші перспективи для розвитку багатьох галузей економіки України);
— ще наявний промисловий потенціал, який потребує для свого збереження й розвитку використання наукових напрацювань та інноваційних рішень.
Учена підкреслює, що саме держава виступає гарантом інноваційних змін в економіці. Вона може або здійснити потужний стимулюючий вплив, або, навпаки, зробити інноваційну діяльність невигідною і навіть загрозливою для підприємців через надмірні ризики та невизначеність.
Розглядаючи реальний стан справ у вітчизняній інноваційній системі та аналізуючи причини ситуації, яка склалася, І. Підоричева звертає увагу на провідну роль науки в інноваційних перетвореннях. У зв’язку з цим, вона наголошує на цілій низці негативних тенденцій, що сформувалися в нашій державі: «Злободенними проблемами залишаються слабкість зв’язків наукової сфери з промисловістю, несформований з боку промисловості попит на дослідження і розробки, недостатні ринкові стимули для розвитку наукомісткого виробництва. Так, за показниками інноваційного потенціалу Індексу глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Report 2017-2018), найнижчу оцінку отримали «державні закупівлі високотехнологічної продукції» (96-е місце), «витрати компаній на дослідження і розробки» (76-е місце) та «співпраця університетів та промисловості у дослідженнях і розробках» (73-є місце). Найвищу оцінку присвоєно показнику «наявність вчених та інженерів» (25-е місце), однак і він при збереженні тенденції до катастрофічного скорочення кількості науковців може найближчими роками значно знизитися.
Протягом 1991–2015 рр. чисельність науковців скоротилася на 249,2 тис. осіб, або на 79,6%, і станом на 2016 р. становить 97,9 тис осіб. У середньому за 2005–2015 рр. кількість дослідників в Україні становила 1026 осіб на 1 млн населення, що у 4–7 разів менше, ніж у розвинених країнах — членах Європейського Союзу, та у 2–3 рази менше, ніж, скажімо, у Польщі, Словаччині чи Литві.
Така тривала негативна динаміка не відповідає загальносвітовим трендам. Значні геополітичні, соціально-економічні та екологічні зміни, які відбувались у світі протягом останніх років, навпаки, привели до посилення ролі науки та людського капіталу в багатьох регіонах. За даними ЮНЕСКО, науковими дослідженнями й розробками у світі займаються близько 7,8 млн дослідників, тобто на 21,2% більше, ніж у передкризовому 2007 р.».
Експерт пропонує власне бачення шляхів інноваційного оновлення економіки України: «Необхідно відродити, системно й планомірно розвивати на новій технологічній основі потужну переробну промисловість і насамперед ті галузі, в яких Україна має конкурентні переваги та здатна стати світовим лідером. Необхідно не просто прагнути до зміни споживацької сировинної моделі економіки на інноваційно-інвестиційну, потрібно вже сьогодні розглядати майбутнє України через призму четвертої індустріальної революції, коли в усіх секторах економіки дедалі більше використовується потенціал новітніх, сучасних інформаційно-комунікаційних технологій і фактично відбувається зрощення IТ-індустрії з промисловістю».
«Конкретні кроки в цьому напрямі мають передбачати у тому числі розвиток комунікаційних майданчиків між владою, бізнесом, наукою, освітою та широкою громадськістю для обміну інформацією, колегіального вироблення рішень найгостріших проблем інноваційної сфери», – зазначає авторка статті.
Докладніше читайте у матеріалі І. Підоричевої «Незручна правда» у міжнародному громадсько-політичному тижневику «Дзеркало тижня» (Випуск №15, 21–27 квітня 2018 року).