27 лютого 2019 року Президія НАН України під час свого чергового засідання постановила присудити Золоту медаль імені В.І. Вернадського НАН України за результатами конкурсу 2018 року академікові НАН України Олексію Семеновичу Онищенку – за видатні досягнення в галузі дослідження і популяризації національної наукової спадщини та професорові Міхаелю Мозеру (Австрія) – за видатні досягнення у галузі україністики і соціолінгвістики.
Золоту медаль імені В.І. Вернадського було засновано Національною академією наук України з метою відзначення вчених за видатні досягнення в галузі природничих, технічних та соціогуманітарних наук, на честь першого президента Української академії наук – видатного вченого, академіка Володимира Івановича Вернадського, а також з нагоди 85-річчя створення Академії.
Щорічно до дня народження академіка В.І. Вернадського (12 березня) присуджуються дві золоті медалі – одна вітчизняному і одна зарубіжному вченому. Медаль присуджується як за окремі наукові досягнення, так і за сукупність наукових праць.
Біографічні довідки про лауреатів Золотої медалі імені В.І. Вернадського НАН України за результатами конкурсу 2018 року
Академік НАН України Олексій Семенович Онищенко – визначний український вчений, філософ, культуролог, соціолог, історик, організатор науки і громадський діяч. Доктор філософських наук (1976), професор (1977), академік НАН України (1997). З 1998 р. – член Президії НАН України, академік-секретар Відділення історії, філософії та права НАН України (до 2015), радник Президії НАН України (з 2015). Заслужений діяч науки Української РСР (1983). Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2011). Член Європейської академії наук і мистецтв, Македонської академії наук і мистецтв.
Народився 17 березня 1933 р. в с. Рудка Гребінківського району Полтавської області. У 1956 р. закінчив історико-філософський факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. У 1959-1978 рр. пройшов шлях від аспіранта до заступника директора з наукової роботи Інституту філософії АН УРСР. У 1978-1991 рр. – директор Міжреспубліканського філіалу Академії суспільних наук у м. Києві. З 1992 по 2013 рр. очолював Національну бібліотеку України імені В.І. Вернадського, нині – почесний генеральний директор НБУВ.
Вітчизняна і зарубіжна наукова громадськість знає О.С. Онищенка як ученого яскравого таланту, наукові роботи якого присвячено актуальним проблемам філософії, культурології, соціології, історії науки. Високу оцінку заслужили праці вченого в галузі розвитку духовної культури, світогляду особи, способу життя, науково-технічної революції, філософсько-соціологічних проблем еволюції масової свідомості, соціології релігії, історії релігій в Україні. Йому належить вагомий внесок у розвиток теорії та практики бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, архівознавства, документознавства, а також науково-дослідних і науково-організаційних робіт, що на сьогодні поєднуються в комплексі бібліотечних та архівних наук.
О.С. Онищенко є автором понад 500 наукових праць, у тому числі 24 монографій. Брав участь у розробленні концепцій ідеології державотворення, формування інформаційного, громадянського суспільства, реформи політичної системи, державної інформаційної політики, розвитку гуманітарної сфери, підготовці щорічних національних доповідей з актуальних проблем соціально-економічного, суспільно-політичного та культурного розвитку України.
Під науковим керівництвом і за його участі видано фундаментальні праці з проблем соціогуманітаристики, формування вітчизняного інформаційного середовища, історії Національної академії наук, бібліотечної справи в ХХ ст., Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Особливий внесок належить О.С. Онищенку у роботу Комісії НАН України з розробки наукової спадщини В.І. Вернадського, проведення щорічних читань, присвячених В.І. Вернадському, та у підготовку фундаментальної ювілейної серії «Вибраних праць академіка В.І. Вернадського» під егідою НАН України, у видання декількох томів серії, в тому числі томів «В.І. Вернадський і Україна», «Листування В.І. Вернадського з українськими вченими» та «В.І. Вернадський. Бібліографія». Він брав активну участь у підготовці серії видань до 100-річного ювілею НАН України, в тому числі «Національна академія наук України: 1918-2018», «Керманич української науки: життєвий шлях Б.Є. Патона».
Реалізація розробленої О.С. Онищенком концепції розвитку Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського й особистий внесок у розвиток вітчизняної науки сприяли перетворенню НБУВ на загальнодержавний науково-інформаційний комплекс, науково-дослідну установу, що на загальнонаціональному рівні визначає основні напрями інтеграційного розвитку книгознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства в інформаційному середовищі. Йому належить концепція розвитку національного інформаційного комплексу та його ролі у глобальному інформаційному просторі, яка активно втілюється сьогодні в академічній науці.
Під керівництвом О.С. Онищенка було захищено 35 кандидатських і 17 докторських дисертацій, сформувалася широко відома в Україні та поза її межами наукова школа з історії академічної науки, виросла плеяда талановитих вітчизняних науковців, керівників наукових бібліотек та бібліотечно-інформаційних підрозділів.
Багато сил та енергії О.С. Онищенко віддає науково-організаційній діяльності. Як академік-секретар Відділення історії, філософії та права НАН України він очолював роботу з формування і реалізації програм розвитку досліджень актуальних проблем соціально-економічного, політичного, етнонаціонального, науково-технічного та культурного розвитку сучасного українського суспільства.
О.С. Онищенко очолює Інформаційно-бібліотечну раду НАН України, Раду директорів наукових бібліотек та інформаційних центрів академій наук – членів Міжнародної асоціації академій наук. Він є також і широко визнаним громадським діячем: президентом Асоціації бібліотек України (АБУ), головою Українського комітету славістів, членом Міжнародного комітету славістів, Української національної Пагуошської групи, Філософського товариства України, Товариства імені Нестора Літописця, Комісії НАН України з розробки наукової спадщини академіка В.І. Вернадського й інших організацій. Представляє НАН України в Міжнародному союзі академій суспільних і гуманітарних наук. Як віце-президент Товариства «Знання» він активно працює у царині поширення наукових знань серед якнайширшого громадського загалу.
О.С. Онищенко є лауреатом загальнонаціональної програми «Людина року» в номінації «Вчений року» (2006), лауреатом Державної премії України у галузі науки і техніки (у складі колективу, за роботу «Фізичні методи і комп’ютерні засоби реєстрації, зберігання і використання великих обсягів інформації», 2008), премії імені М.І. Костомарова НАН України за розробку циклу наукових праць з історичного джерелознавства та історії науки (у складі колективу, 2011); премії імені академіка НАН України П.Т. Тронька за науково-організаційну та просвітницьку діяльність в краєзнавстві Національної спілки краєзнавців України (2015).
О.С. Онищенко очолює редколегію збірника наукових праць «Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития», входить до редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Наука та наукознавство», «Східний світ», «Бібліотечний вісник»; щорічника «Українсько-македонський науковий збірник»; «Наукових праць Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського», є заступником головного редактора Українського реферативного журналу «Джерело».
Має численні нагороди та відзнаки, зокрема: орден «Знак Пошани», орден «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів, орден князя Ярослава Мудрого V, IV, ІІІ ступенів за визначний особистий внесок у розвиток суспільних наук, вагомі здобутки у дослідженні і збереженні національного культурного надбання, багаторічну плідну наукову діяльність; срібну медаль «За сприяння розвитку науки» Міжнародної асоціації академій наук за великий особистий внесок у розвиток міжнародного наукового співробітництва.
Учена рада Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського висунула кандидатуру академіка НАН України Олексія Семеновича Онищенка для присудження йому Золотої медалі імені В.І. Вернадського НАН України за видатні досягнення у галузі дослідження і популяризації національної наукової спадщини.
Міхаель Мозер (Michael Moser) народився 26 січня 1969 р. в Лінці (Австрія), є професором Інституту славістики Віденського університету (Австрія), Католицького університету Петера Пазманя в Будапешті (Угорщина) та Українського вільного університету в Мюнхені (Німеччина). Кандидат наук 1994 р., доктор наук 1998 р. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка у Львові (з 2011 р.). Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 2017 р.). Президент Міжнародної асоціації україністів (з 2013 р.). Отримав декілька престижних наукових премій, зокрема:
– Міжнародної премії Івана Франка, за книжку «Нові причинки до історії української мови» («New Contributions to the History of the Ukrainian Language», 2017);
– Премії «START», врученої Міжнародним журі імені Віттґенштайна від імені Австрійської фундації наукових досліджень (Fonds zur Förderung der Wissenschaftlichen Forschung, FWF), за проект: «Тисяча років історії української мови в Галичині» (2005 (2006-2014 рр.));
– Дослідницької стипендії імені Євгена і Даймеля Шкляра в Гарвардському інституті україністичних досліджень (HURI, Harvard Ukrainian Research Institute) (2005-2006 рр.);
– Премії «FIGDOR» Австрійської академії наук «за визначні успіхи в дослідженні східнословʼянських мов» (2004).
М. Мозера обрано членом низки редакційних колегій, серед них: «Мовознавство» (Київ, НАН України), «Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae» (Будапешт, Угорська академія наук), «Slavia Orientalis» (Варшава, Полька академія наук), «Studi slavistici» (Італійська асоціація славістів), «Україна модерна» (Київ, Україна), «Діалектологічні студії» (Львів, Україна, вид. Інститутом українознавства ім. Івана Крипʼякевича НАН України), «Наукові записки НаУКМА» (Київ, Україна, вид.: Національний університет «Києво-Могилянська академія»), «Мова: класичне – модерне – постмодерне: збірник наукових статей» (Київ, Україна, вид.: Національний університет «Києво-Могилянська академія»), «Slavica Tartuensia» (Тарту, Естонія), «Rozprawy komisji językowej» (Лодзь, Польща, вид.: Łódzkie Towarzystwo Naukowe), «Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність» (Львів, Україна, вид. Інститутом українознавства імені Івана Крипʼякевича НАН України), «Славистика» (Белград, Сербська асоціація славістів) тощо.
М. Мозер є редактором серії «Slavische Sprachgeschichte» («Історія словʼянських мов»).
Він є постійним членом двох комісій Міжнародної асоціації славістів: Комісії з мовних контактів (з 2007 р.) та Комісії зі словʼянських стандартних мов (з 2008 р.).