 |
Геннадій Міліневський розказує про найбільш значущі досягнення у своїй науковій кар'єрі: «Зазначу, що був одним з найкращих оптичних спостерігачів іще в радянських експериментах, оскільки мене у 80-х роках запрошували в наукові рейси на океанічних суднах «Професор Зубов» і «Професор Візе», на борту яких були установки для запуску метеорологічних ракет МР-12 і МР-20. Запуски здійснювалися в різних районах Світового океану: і на Півночі в районі Шпіцбергена, і в екваторіяльній області, і поблизу Антарктики, неподалік протоки Дрейка. Ця програма закінчилася з розвалом Радянського Союзу, фінансування припинилося, і тут я довідався про діяльність, спрямовану на повернення України в Антарктику. Зустрівся з Юрієм Борисовичем Оскретом, авіяінженером заводу Антонова, який фактично запропонував цю ідею, пробивав своєю наполегливістю, і практично завдяки йому все це відбулося. З 1994 року я підключився до робіт із передачі станції «Фарадей» і так захопився цією справою, що нічого не бачив, ні дому, ні сім'ї, займався з Юрієм Борисовичем тільки проблемами, пов'язаними з передачею станції. У процесі організації передачі британської станції Україні я їздив в Антарктиду, знайомився з усіма науковими програмами (разом із Оскретом, а також дизелістом Володимиром Гергієвим і зв'язківцем Олександром Люшнівським), і через рік уже відбули на станцію на зимівлю. Перші два місяці жили разом з англійцями. А 6 лютого 1996 року станція стала українською».
Науковець відзначає, що в цій команді, членом якої він був, головним завданням було перейняти всі наукові дослідження, які там проводилися: «Саме фізикою космосу ми й займалися! Це зараз може здатися, що там головні біологічні дослідження, але ж станцію названо на честь Майкла Фарадея, і вона призначалася саме для фізичних, атмосферних, іоносферних досліджень. Там завжди були метеорологія, іоносферне зондування, вивчення озонової діри й магнітні вимірювання. За цими напрямами вимірювання розпочали 1957 року. Винятково унікальний ряд даних для розуміння того, що відбувається з планетою. І ці спостереження ми мали продовжувати мінімум десять років. Але Україна й зараз проводить такі вимірювання, і далі продовжуватиме».
Фізик також окреслює що сьогодні відбувається з озоновою дірою: «Цією проблемою я почав серйозно займатися ще з першої зимівлі. Був відповідальним за озонометрію. Мене навчав відомий британський учений Джон Шенклін, один з трьох людей, які фактично відкрили озонову діру. Він, Джо Фарман і Браян Гардінер опублікували 1985 року статтю в журналі Nature, де вперше описали озонову діру. (…) Що таке озонова діра? Це сезонний ефект, який призводить до зменшення озонового шару, починаючи з середини серпня і до кінця жовтня. У листопаді озоновий шар уже відновлюється. В Антарктиці озон має максимум на висоті близько 20 кілометрів. Як утворюється озоновий шар? Ультрафіолетові промені Сонця здійснюють дисоціяцію молекул кисню, окремі атоми кисню поєднуються з молекулами кисню — й утворюються молекули озону, що складаються з трьох атомів кисню. В Антарктиці взимку температура в стратосфері дуже падає — до -70, -80 градусів Цельсія. У цей час утворюються так звані полярні стратосферні хмари з замерзлими оксидами азоту й водою, і на частинках цих хмар збирається хлор. А він з'явився у великій кількості завдяки виробництву фреону, який широко використовувався в холодильниках. (…) За Монреальським протоколом встановили заборону на викид фреонів, перехід на інші гази. І у зв'язку із цим кількість викидів хлору зменшується. Викинутий же хлор живе в атмосфері років 50–70. Зараз ми спостерігаємо, що його поменшало. Це призвело до того, що якщо раніше озонова діра розширювалася й «глибшала» (ставало менше озону), то зараз цей процес уповільнився: розміри й «глибина» меншають. Тобто ми бачимо явне поліпшення ситуації з озоновим шаром. Разом з Андрієм Клекочуком, головним науковим співробітником Австралійської антарктичної служби, відомим експертом у сфері дослідження озонового шару та динаміки атмосфери Південної півкулі, ми робили моделювання, яке показало, що озонова діра як явище має зникнути до 2050–2070 року».
 |
Але людство очікує інша проблема – «парниковий ефект»: «Стане гірше, що не буде стійкого циркумполярного вихору, і Антарктика почне грітися. А крім того, зовсім нещодавно було повідомлення, що кількість CO2 в атмосфері перейшла наступний поріг — 415 ppm (parts per million — частинок на мільйон — одиниця виміру концентрації. — Г.Б.). Такого ніколи не було за 800 тисяч років. Ще цікаво, що коли озон буде відновлюватися і вийде на рівень 1980 року, він не зупиниться на цьому рівні, а зростатиме й далі, тому що будуть інші умови за кількістю парникових газів в атмосфері над Антарктикою. Він зростатиме, і це теж погано. Коли його більше, менше ультрафіолету потрапляє на поверхню Землі, а це випромінювання також позитивно впливає: утворюється вітамін D, відбуваються зміни ДНК. (…) З погляду виживання людства більш ніж очевидно, що треба щось робити і менше викидати всілякої гидоти в атмосферу».
Вчений також розказав про ті дослідження космосу, якими він займається зараз: «Наразі я співпрацюю з Головною астрономічною обсерваторією за проєктом «Аерозоль-UA» — я координатор цього проекту. Це передбачає встановлення поляриметра на борту супутника, що дозволить вимірювати параметри, мікрофізичні, хімічні властивості аерозолів в атмосфері. Ми знатимем, де, скільки й які саме аерозолі є в атмосфері. Цей проєкт на хорошому рівні у світі серед наукових проєктів, що готуються в рамках вивчення кліматичних змін на нашій планеті. На сьогодні недостатньо вивчено вплив аерозолів на зміну клімату. Бо вони бувають різними. З одного боку, деякі види аерозолів зменшують теплове навантаження в атмосфері, оскільки відбивають частину енергії, а аерозолі типу сажі, навпаки, поглинають енергію Сонця і нагрівають атмосферу. Обладнання буде запущено на українському мінісупутнику, сама платформа важитиме 16 кілограмів, наш апарат — 26 кілограмів, тобто це все важитиме до 50 кілограмів».
Геннадій Міліневський окреслив також і ставлення сучасної молоді до науки: «Молодь цікавиться, але студентів можна умовно розділити на три категорії. Перша: ті, хто йде в аспірантуру, добре вчиться, цікавиться, опановує фізику, математику. Вони пишуть статті, дисертації і дивляться на Європу, Канаду тощо. Тобто всі виїжджають. Середні, які більш-менш розбираються, поки вчаться, вивчають комп'ютерну техніку, добре знають програмування. Їх забирають фірми, які займаються розробкою софту. Тобто працюють тут, але знову ж таки в основному це IT-аутсорсинг, спрямований на західні ринки. А менш успішні влаштовуються все одно краще, ніж більш успішні гуманітарії: у банках, фірмах. Фізичне мислення сприяє тому, що людина по-іншому сприймає навколишній світ. (…) Якби студенти знали, що після захисту дисертації будуть отримувати, займаючись наукою, зарплату таку, що дасть змогу хоча б нормально жити — не бенкетувати, не шикувати, а просто жити, тоді набагато більше б залишалося. А якщо молода людина отримує 3–4 тисячі гривень, це ж, зрозуміло, у жодні ворота не лізе. А тим часом Європа, Канада працюють як насоси, викачуючи наші мізки.(…) Має бути постійна програма підтримки наукової молоді, і не так багато грошей треба, щоб підтримувати інтелектуальну еліту країни. Це не сотні мільярдів доларів. Цілком розумно, щоб держава піднімала зарплати аспірантам, молодим ученим. Ось я працюю в університеті, можливостей їздити за кордон за рахунок бюджету немає. І тільки використовуючи співробітництво з китайським університетом, їжджу за його рахунок на конференції. Придбати апаратуру, а вона дорога, можливостей практично немає. А молодь треба зацікавлювати!».
Докладніша інформація – за посиланням:
https://dt.ua/interview/gennadiy-milinevskiy-maye-buti-postiyna-programa-pidtrimki-naukovoyi-molodi-317243_.html
За інформацією тижневика «Дзеркало тижня»