3 липня 2020 р. виповнилося 95 років від дня народження видатного фізика-теоретика, заслуженого діяча науки і техніки України академіка НАН України Дмитра Васильовича Волкова.
У 1971-72 роках Д.В. Волковим у Харкові і Ю.А. Гольфандом спільно з Е. П. Ліхтманом у Москві була відкрита суперсиметрія. У 1973 році Дмитро Васильович відкрив калібрувальне узагальнення суперсиметрії, яке пізніше було назване супергравітацією. Відкриття суперсиметрії і супергравітації стали видатними досягненнями теоретичної фізики 20 сторіччя. Разом із концепцією струн, вони сформували основу сучасного підходу до узагальнення Стандартної Моделі та побудови єдиної теорії взаємодій елементарних частинок.
Суперсиметрія об’єднує бозони з ферміонами в мультиплети й знімає заборону на нетривіальне об’єднання внутрішніх груп симетрій з групою Пуанкаре, яка була встановлена відомою в квантовій теорії поля теоремою Коулмена-Мандули. Суперсиметричне узагальнення групи Пуанкаре супроводжується розширенням простору-часу новими ферміонними координатами. Дмитро Васильович встановив, що при спонтанному порушенні супергрупи Пуанкаре ці координати проявляють себе як безмасові ферміонні поля. Ці ферміони представляють узагальнення Намбу-Голдстоуновських бозонів, які виникають у теорії квазісередніх М.М. Боголюбова внаслідок спонтанного порушення внутрішніх симетрій.
Об’єднання суперсиметрії із загальною теорією відносності привело Дмитра Васильовича до глибокого узагальнення основних положень теорії гравітації, основаної на використанні гравітону – бозонного калібрувального поля зі спіном 2. Д.В. Волков ввів до теорії гравітації нове ферміонне калібрувальне поле – гравітіно зі спіном 3/2 та побудував першу в світі теорію супергравітації. Нова теорія об’єднала взаємодіючі поля гравітону та гравітіно в єдиний калібрувальний супермультиплет (2, 3/2) й привела до відкриття суперсиметричного ефекту Хіггса, який супроводжує спонтанне порушення локальної суперсиметрії. Теорія супергравітації отримала подальший розвиток на Заxоді у відомих роботах Феррари, Фрідмана і Ньюванхайзена та Дезера і Зуміно, виконаних у 1976 році. Свідченням широкого визнання відкриття Дмитром Васильовичем супергравітації було його запрошення в 1994 році на міжнародну конференцію з iсторiї оригінальних ідей та фундаментальних вiдкриттiв XX століття в фiзицi елементарних частинок (Ерiче, Iталiя) як почесного гостя iз доповіддю “Supergravity before 1976”. Свою останню доповідь, яка була присвячена узагальненому принципу дії для струн та бран, Д.В. представив на конференції SUSY-95 в Парижі. На вшанування видатного внеску Д.В. Волкова в розвиток фізики елементарних частинок, організатори присвятили його пам’яті збірник праць цієї конференції.
Роботи Д.В. Волкова багато в чому визначили напрями подальшого розвитку теоретичних та експериментальних досліджень із фізики високих енергій у провідних наукових центрах. Пошук нових частинок, передбачених суперсиметрією, є одним із головних напрямів досліджень на Великому адронному коллайдері та в астрофізичних обсерваторіях на Землі й у космосі. За відкриття суперсиметрії та супергравітації Д.В. Волкову в 1997 році було посмертно присуджено Медаль Вальтера Тіррінга, а в 2009, разом з його учнями, – Державну Премію України в галузі науки і техніки. В 2007 році Президією НАН України засновано Премію імені Д.В. Волкова. Заслуги Д.В. Волкова відзначені численними державними нагородами.
Серед піонерських робот Д.В. Волкова необхідно відзначити відкриття нової схеми квантування полів, відомої як парастатистика або статистика Гріна-Волкова, встановлення природи зв’язку між полюсами в амплітудах нуклон-нуклонного та нуклон-антинуклонного розсіяння, відомого як «змова полюсів Редже», розробка методу феноменологічних лагранжіанів для опису спонтанного порушення внутрішніх симетрій та його застосування до опису магнонів у магнітних матеріалах як Намбу-Голдстоуновських бозонів, розв’язання проблеми спонтанних вакуумних переходів у дуальних моделях Венеціано та Нев’є-Шварца й низку інших відомих досліджень із теорії суперструн та бран, виконаних у різні роки разом з його учнями. Ці роботи зробили важливий внесок у розвиток квантової теорії поля та фізики елементарних частинок.
Наукова діяльність Дмитра Васильовича була нерозривно пов’язана з Харківським фізико-технічним інститутом, де він працював протягом 40 років й виховав плеяду фізиків-теоретиків, роботи яких відомі далеко за межами України.
Війна та важкі бої на Карельскому и Далекосхідному фронтах, за участь в яких Д.В. Волков був відзначений бойовими нагородами, загартували його характер й сформували відношення до життя. Він був глибоко демократичним та принциповим, непримиренним до порушень наукової етики, бюрократизму, проявам кар’єризму та несправедливостi. В житті Дмитра Васильовича відзначали доброзичливість до людей, скромність, непримхливість, простота у спiлкуваннi. Він намагався допомогти кожному, хто звертався до нього з проханням. Всі, хто знав Дмитра Васильовича відзначали фундаментальність його підходу до розв’язання життєвих проблем, глибину інтуїції, вмiння одразу схопити сутність проблеми та знайти її неочікуваний розв’язок. Спілкування з ним з гострих життєвих й наукових питань народжувало оптимiзм та вiру, що багато проблем можна разом вирішити, виявляючи повагу та розумне ставлення до людей та подій, що відбуваються. Iм’я Д.В. Волкова, видатного вченого та чудової людини, назавжди залишиться в пам’ятi та серцях його колег та учнів.
О.С. Бакай, В.Г. Бар’яхтар, В.П. Гусинін, О.О. Желтухін,
А.Г. Загородній, В.М. Локтєв, С.В. Пелетминський, Ю.О. Ситенко,
Ю.В. Слюсаренко, В.Ю. Сторижко, Д.В. Уваров, М.Ф. Шульга