Перегляд повідомлення

Який економічний спадок отримала незалежна Україна та як ним розпорядилась і як нам далі розвивати економіку – про це у статті для видання «Дзеркало тижня» пише заступник директора з наукової роботи Інституту економіки та прогнозування НАН України член-кореспондент НАН України Сергій Кораблін.

«Колишній Союз розвалився не від хорошого життя. У 1980-х він зіштовхнувся із чотириразовим падінням цін на свої енергоносії, до чого був явно не готовий ні управлінськи, ні економічно, ні ментально. І якщо ринковий Захід зміг подолати нафтовий шок 1970-х, то для радянської країни шоком стало не тільки падіння цін на її сировину, а й сам факт кризи. Оскільки в рамках її ідеології останньої бути не могло в принципі. Десятиліттям раніше таку відсталість скрашувало 11-разове зростання цін на нафту, за яку був змушений платити класово далекий Захід. Але щойно той приборкав своє надмірне енергоспоживання та фінансові дефіцити, настала черга Союзу. І це захопило його зненацька, – нагадує вчений. – Україна на цьому тлі виглядала по-особливому. Навіть після Чорнобильської трагедії західні економісти всі як один відзначали рідкісний сплав її освітнього, наукового та промислового потенціалів, унікальні чорноземи й аграрні можливості, чорноморські та азовські порти, розвинений транспортний комплекс, вдале місце розташування та неприхований інтерес власних країн. Особливо з урахуванням її третього за потужністю ядерного потенціалу, засобів його доставки мало не в будь-яку точку планети, а також власної бази авіа- і ракетобудування. <…> Згідно з міжнародними порівняннями, Україна до країн із високими доходами ніколи не належала. Водночас напередодні здобуття своєї незалежності це була міцна економіка, яка входила, за класифікацією Світового банку, до вищої підгрупи країн із середніми доходами. <…> Озираючись назад, треба визнати, що на зорі своєї незалежності Україна отримала в спадок від Союзу, що розпався, не лише порожні прилавки, а й промислові галузі, які уособлюють сьогодні передній край технологічного прогресу, — власну мікроелектроніку, виробництво комп’ютерів, супутників і авіакосмічну галузь. Йдеться, по суті, про індустріальну базу, без якої нині немислимі ні Інтернет, ні цифрові технології, ні «четверта промислова революція». Причому в низці випадків країна не просто мала налагоджене виробництво, а й входила до когорти визнаних світових лідерів. При нормальному поступальному розвитку таких заділів вона могла б сьогодні перебувати в першому ешелоні технологічної еліти світу». Натомість «з 166 держав, за якими Світовий банк наводить дані реального ВВП за 1990–2018 роки, падіння показали тільки дві (!) країни — Україна (-36,1%) і Грузія (-0,8%). Решта світу за ці роки виросла: глобальний ВВП — у 2,2 разу, ВВП країн із високими доходами — у 1,8 разу, країн із середніми доходами — у 3,4–3,7 разу, найбідніших — у 2,9 разу. Цей маргінальний антирекорд Україна утримувала й до початку війни 2014 року: у 1990–2013 роках її реальний ВВП скоротився на 30,1%. Незалежно від того, в яких постійних цінах рахувати — внутрішніх чи доларових. На протилежному кінці списку знаходиться Китай. Його реальний ВВП за 1990–2018 роки виріс у 13 разів, В’єтнаму та Лаосу — у 6,4 разу. <…>

За три десятки років ми примудрилися розбазарити майже все, на чому сьогодні ґрунтується індустрія 4.0, починаючи від мікроелектроніки та комп’ютерів. <…> Втрата провідних індустріальних галузей підірвала основу розвитку пов’язаних з ними підприємств верстатобудування, інструментального виробництва, метрології, матеріалознавства, промислової хімії. Як результат, у 1992–2018 роках частка обробної промисловості в структурі ВВП України впала з 44,6 до 11,5%, виявившись майже вдвічі меншою за рівень країн із середніми доходами (19,6%). При цьому вона майже зрівнялася з питомою вагою сільського господарства (10,1%), чия експортна виручка тепер визначає динаміку валютного курсу гривні, інфляції та загальної платоспроможності країни.

Так, отримавши унікальний стартовий капітал, ми розміняли його на економічну структуру 100-річної давності: зерно, чорні метали, руду, шлаки — саме вони становили основу товарного експорту царської Росії 1913 року. Ми самі загнали себе в сировинну пастку, де з кожним роком стає дедалі менше пристойних вакансій і більше «зайвих» робочих рук. Ми уникаємо говорити, що після 30 років «реформ» опустилися в підгрупу економік, за якою, за класифікацією Світового банку, йдуть уже тільки найбідніші країни».