 Обкладинки знакових праць із жіночої історії |
Учена зазначає: «Жінки — це половина людства. Це факт, і так було в усі часи, а інколи, після великих воєн, жіноцтво навіть становило більшість. То чому ж, гортаючи шкільні підручники, читаючи книжки з історії на будь-яку тему, переглядаючи документальні й художні фільми на історичну тематику, ми не бачимо там рівноцінно представленого жіночого історичного досвіду? Згадки про жінок в історичних творах радше принагідні, повідомлення лаконічні, описи надто загальні й поверхові, а біографії видатних жінок шаблонні й іконографічні... Доступні для широкого загалу інформаційні ресурси не дозволяють дізнатися і зрозуміти, як саме переживали жінки різного віку ту чи ту історичну подію, щó означала для жінок певної верстви чи регіону та чи та історична доба, як змінювалося життя жінок різних етнічних груп під впливом історичних трансформацій і катаклізмів, як жінки долучалися до загального поступу людства і що вони робили для окремих спільнот. Чи справді культура, цивілізація, прогрес, технології — це результат діяльности чоловіків, яким жінки лише користуються, відсторонено спостерігаючи зусилля чоловічої частини людства? Чи відсутність жінок на сторінках літописів має іншу причину? Довгий час величезний дисбаланс історичної науки наче не помічали: від початків свого існування і до 1970-х років історія була майже суто чоловічою цариною. Її писали чоловіки (літописці і науковці), документуючи насамперед діяльність сильних, багатих і впливових чоловіків. (…) На скрижалях історії записано імена лише тих жінок, яким вдалося — завдяки своїм винятковим здібностям, але часто всупереч обставинам — увійти й успішно реалізувати себе в одній із «чоловічих» сфер, інколи навіть під чоловічими іменами (цариця Клеопатра, учена Гіпатія, полководиця Жанна д’Арк, письменниця Марко Вовчок та ін.). Отож уся світова (чи національна) історія до середини ХХ століття писалася як звіт про діяння порівняно невеликої групи чоловіків із привілейованих верств. Читаючи історичні монографії й підручники з історії, помічаємо, що в них докладно висвітлюються саме ті царини людської діяльности, де переважали чоловіки, — історія воєн і дипломатії, державотворення, революції, технічний прогрес, високе мистецтво, географічні відкриття й колонізація, натомість сфери жіночої самореалізації в них майже не представлено».
У своїй статті Оксана Кісь оповіла про теоретикинь гендерних досліджень в історії, «жіночу історію» як напрям історичних досліджень, проблеми з джерельною базою, критику попередніх досліджень про жінок.
Наостанок антропологиня підкреслила: «Навіщо нам занурюватися в минуле жіноцтва, коли сучасні українки мають стільки актуальних проблем у сьогоденні? Як дослідниця я бачу чимало користи у вивченні жіночого історичного досвіду саме для того, щоб краще розуміти джерела сучасних проблем, адже більшість із них виникли не сьогодні і не вчора, а мають глибоке історичне коріння. Як бур’ян, якого годі позбутися, зриваючи тільки шкідливу рослину, так патріархатні гендерні відносини не зникнуть лише в результаті усунення дискримінаційних норм у законодавстві — важливо знайти і видалити коріння! Дізнаючись, як жінки переживали різні історичні події, особливо ж найдраматичніші моменти минулого, ми раз по раз переконуємося: жінки — не слабка стать! Жінки демонструвати неабияку відвагу, гнучкість, витривалість, стійкість, винахідливість, силу духу, наполегливість, коли опинялися в умовах, де їхні права, можливості й ресурси було радикально обмежено, вони пристосовувалися до надзвичайно складних обставин, чинили спротив насильству, застосовували різноманітні нестандартні стратегії для виживання. Саме жіночий досвід ефективного протистояння насильству й успішного виживання в нелюдських умовах переконливо демонструє дієвість жіночої солідарности. Завдяки мережам взаємопідтримки і згуртованости жінкам вдавалося досягати своїй цілей, долати несправедливість, захищати свою гідність, забезпечувати свої інтереси — чи то боронячи права жінок у дорадянських жіночих організаціях, під час Голодомору чи в таборах ГУЛАГу. Пізнання життя реальних жінок різних верств у минулому дозволяє розвіяти міфи про «золоту добу» українського жіноцтва, а відтак із полегшенням відмовитися від нав’язаного українкам фіктивного ідеалу берегині. Жіноча історія також показує нам, що зміни на краще можливі і реальні. За останні 150 років становище жінок докорінно змінилося: жінки здобули права й можливості, яких не мали попередні тисячоліття світової історії! Жіноча історія дає нам безліч прикладів для натхнення і наслідування, розкриваючи не лише механізми дискримінації, а й ефективні способи їх долати на різних рівнях. Пізнаючи минуле, ми краще розуміємо наше нинішнє суспільство і становище жінок у ньому, краще усвідомлюємо причини наявних нерівностей, отож можемо успішніше їх долати. А ще ми дізнаємося про досвід наших посестер із минулого, невідомих українок, завдяки яким ми є такими, якими ми є».
За інформацією інформаційного ресурсу «Гендер в деталях»