Щорічно 11 лютого за рішенням ООН відзначають Міжнародний день жінок та дівчат у науці. Жінки-науковці — велика рідкість у багатьох країнах світу. А питання гендерної нерівності у науковій сфері стоїть доволі гостро: лише 29% світових винахідників — жінки. Цифри коливаються від 5,3% у Японії до 54,8% у Азербайджані. В Україні ситуація доволі непогана: 2018 року наша держава опинилася на 12-й сходинці серед країн Європи у рейтингу «Жінки у науці» ЮНЕСКО (45%). Очолила цей список Латвія (51%), а на останньому місці опинилися Нідерланди (25,4%). Але що саме надихнуло маленьких дівчаток стати винахідниками та науковцями, журналісти видання «Promum» запитали у самих героїнь.
Мікробіолог, засновник інформаційної платформи «Мікроб і Я», науковий співробітник Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України кандидат біологічних наук Олена Лівінська розповіла: «У дитинстві я не думала, що моя майбутня професія буде пов’язана з наукою, скоріше — з журналістикою. Однак завдяки дідусю та бабусі я полюбила біологію. Мій дідусь був вчителем і викладав цей предмет у школі. Іноді він брав мене з собою, і я слухала його, сидячи за першою партою, з великим задоволенням. Крім того, дідусь не втомлювався відповідати на всі мої запитання, а коли не знав відповіді, ми разом знаходили її в книжках. Приємно сказати, що він завжди розмовляв зі мною як із дорослою людиною — без фраз «виростеш — зрозумієш» та казок про «бабая». Це давало відчуття відповідальності та впевненості в собі. Особливо мені подобалося ходити на екскурсії до лісу, які влаштовував дідусь для своїх учнів. Мені було 4–5 років, і я була у захваті. Бабуся працювала на швидкій допомозі, куди мене теж інколи брали. Я любила слухати дорослих та спостерігати за їхніми діями. У дитинстві я багато читала, і класу до четвертого вже перечитала всі підручники з біології за шкільною програмою і чимало книжок із тодішньої науково-популярної літератури. Найбільше мені подобалися книжки Заянчковського (Іван Заянчковський — біолог, зоолог, ветеринар і автор низки книг, у тому числі науково-популярних). Тварини, їх життя, звички та інстинкти — це захоплювало, а найбільшою втіхою було спостерігати і знаходити підтвердження прочитаного у реальному житті. На той момент все це було лише хобі, яке, як виявилося, вирішило моє майбутнє».
Викладач в STEM-школі Inventor голова Ради молодих вчених Головної астрономічної обсерваторії (ГАО) НАН України, молодший науковий співробітник відділу позагалактичної астрономії та астроінформатики ГАО НАН України, аспірантка першого року навчання в Інституті фізики НАН України Олена Компанієць про своє зацікавлення наукою розказала наступне: «Моя цікавість до науки з’явилася в ранньому дитинстві. Скільки себе пам’ятаю, стільки мене приваблювали таємниці нашого Всесвіту. Цю цікавість активно підтримував і заохочував мій тато. Я виросла в селі в Херсонській області, а нічне небо там неймовірне: підіймаєш голову — і затамовує подих. Вечорами ми з татом часто дивилися на нічне небо, і він розповідав про зорі та планети. Тато інколи брав у сусідів телескоп, і я пам’ятаю, як ще зовсім маленькою вперше подивилася на Місяць і Сатурн. Особливо зачарували кільця Сатурна. Тато завжди підпалював вогник цікавості, не тільки вечірніми посиденьками, а й різними випусками фільмів BBC про космос, книгами, газетами, журналами. Сім’я мене підтримувала і підтримує й досі, за що я їм безмежно вдячна. Адже для дитини дуже важлива підтримка, особливо коли на шляху мрії трапляються невдачі. Жінки-науковці. Олена Компанієць, магістр з фізики та астрономії Коли я пішла до школи, підключилися й викладачі, мені дуже з ними пощастило. Вони мотивували читати й шукати щось цікаве, що виходить за межі шкільної програми. Коли я вперше зіштовхнулася з фізикою на уроках, вона мені не сподобалася, так само як і математика — її я взагалі не розуміла. Тільки в дев’ятому класі я почала розуміти, що фізика з математикою — невід’ємний базис при вивченні таємниць Всесвіту. Тому я вступила до Покровського ліцею, у фізико-математичний клас. І якщо з фізикою ми почали дружити майже одразу, то з математики перші місяці були одні двійки. Не можу сказати, що було легко, та знову ж таки, мені пощастило з викладачами! Вони гарно пояснювали матеріал і — що головне — у разі невдалих тестів, робили з нами роботу над помилками. Надзвичайно велику роль відіграє науковий керівник. Саме він допомагає зробити перші кроки в науковій кар’єрі та захопитися наукою ще більше. Науковці мають популяризувати науку, закохувати в її красу та показати суспільству, що це не страшний звір з невідомими термінами і формулами. Наука дозволяє нам пізнати світ, мріяти і розвиватися. Жінки-науковці.
Науковий співробітник Головної астрономічної обсерваторії НАН України кандидат фізико-математичних наук Дар’я Добричева розказала про вплив на свої мрії National Geographic та видатних вчителів: «У дитинстві я навіть не мріяла, що стану науковцем, та мені пощастило. По-перше, мої батьки давали нам свободу вибору, за що я їм дуже вдячна. По-друге, завдяки татові у нашому домі з’явилось кабельне телебачення і для мене відкрився світ National Geographic, Discovery Channel та інших науково-популярних передач. Жінки-науковці. Дар’я Добричева, кандидат фізико-математичних наук Трохи пізніше на розвиток моєї кар’єри впливали вчителі. Спочатку це була Ірина Білецька, яка у мене повірила та підготувала до екзамену. Вона стала для мене подругою, з якою я спілкуюся й досі. Потім Ольга Рожнятовська — дякуючи їй, англійська вже не здавалася такою жахливою та незрозумілою. Однак аспірантури з астрофізики не було б без Володимира Марченка. Він був моїм куратором в університеті і його фраза «А, давайте спробуємо!» змотивувала мене на астрофізику. Дякуючи йому, в університеті відкрився науково-популярний центр з астрономії. Далі був теж не легкий, але дуже цікавий шлях до аспірантури та сама аспірантура, де Ольга Мельник та Ірина Вавилова, мої мотиватори та круті астрофізики, всіляко мені допомагали, за що я їм безмежно вдячна».
За інформацією науково-популярного медіа «Promum»