12 березня 2021 року в будівлі Президії НАН України в режимі відеоконференції пройшли ХХХІ читання академіка В.І. Вернадського «Розвиток біосферних ідей В.І. Вернадського в сучасних науках про життя».
Відкрив зібрання Президент Національної академії наук України академік Анатолій Загородній, який звернувся до учасників зі вступним словом.
Далі відбулось урочисте вручення Золотої медалі імені В.І. Вернадського Національної академії наук України за 2019 рік, присудженої директорові Інституту термоелектрики НАН України та МОН України академіку Лук’яну Анатичуку та директорові Інституту хімічної фізики твердих тіл Товариства Макса Планка (Дрезден, ФРН) професору Юрію Гриню – «за видатні досягнення в галузі термоелектричного матеріалознавства».
 Ліворуч – професор Юрій Гринь, праворуч – академік Лук’ян Анатичук |
 Посвідчення до нагороди |
За традицією лауреати виступили з лекціями, присвяченими тематиці своїх наукових досліджень.
Академік Лук’ян Анатичук зосередився на перспективах розвитку термоелектрики.
Професор Юрій Гринь розповів про термоелектричні матеріали.
Далі учасники заходу заслухали кілька виступів, пов’язаних із розвитком ідей академіка Володимира Вернадського та збереженням пам’яті про нього в Україні.
Доповідь «Біогеохімічні аспекти формування кріогенних ґрунтів» виголосила директор Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка НАН України член-кореспондент НАН України Наталія Заіменко.
На психолого-педагогічній концепції ноосферної освіти зупинився професор Житомирського державного університету імені Івана Франка доктор педагогічних наук Олександр Вознюк.
Із доповіддю «Чверть століття з іменем В.І. Вернадського: екологічні та біологічні дослідження на українській антарктичній станції «Академік Вернадський»» виступив директор Національного антарктичного наукового центру кандидат біологічних наук Євген Дикий.
Про стан і проблеми відновлення історичної садиби академіка В.І. Вернадського на Бутовій горі на Полтавщині поінформував професор кафедри архітектури Приазовського державного технічного університету, засновник і експрезидент Благодійного фонду В.І. Вернадського кандидат архітектури Володимир Губарь.
Нагадаємо, читання академіка В.І. Вернадського – це науковий захід, який відбувається щороку та приурочений до дня народження першого президента Національної академії наук України (у 1918 році – Української академії наук) академіка Володимира Івановича Вернадського (1863–1945).
* * *
Коротка біографія академіка Володимира Вернадського
(за виданням «Національна академія наук України. Керівництво. 1918–2018: біографічний енциклопедичний словник» (Київ, «Фенікс», 2018))
 |
Володимир Іванович Вернадський – природознавець, історик науки, філософ, організатор науки, академік УАН (1918), її президент (1918–1921). Народився 12 березня 1863 року у Петербурзі, в сім’ї професора політичної економії. Дитинство пройшло переважно у Харкові, де батько тоді працював керуючим місцевим відділенням Державного банку. У 1881 році вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету, в якому під впливом В.В. Докучаєва зайнявся мінералогією і кристалографією. Закінчивши університет (1885), був залишений при ньому для підготовки до професорського звання. Перебуваючи у науковому відрядженні в Європі, багато подорожував, працював у музеях і наукових установах Мюнхена, Парижа, Лондона. Повернувшись до Росії, стає 1890 року приват-доцентом, а з 1898 року – професором кафедри мінералогії Московського університету. В 1911 році на знак протесту проти утисків студентів залишив університет. Того ж року здійснює подорож до Америки, відвідує в Парижі Інститут радію. З 1914 року Вернадський – директор Геологічного і Мінералогічного музеїв у Петрограді. З його ініціативи 1915 року при Російській академії наук створено Комісію з вивчення природних продуктивних сил Росії, яку він очолив.
Наукову, науково-організаційну і викладацьку роботу поєднував із громадсько-політичною. Виступав як земський діяч і активно працював на користь постраждалих під час голоду 1891–1892 років. Брав участь у земських з’їздах 1904 і 1905 років. Тривалий час керував газетою «Російські відомості», відстоюючи академічні свободи та демократичне розв’язання аграрного та національного питань. Був членом ЦК партії кадетів (1905) і членом Державної ради по виборах від Академії наук та університетів. Лютневу революцію 1917 року сприйняв з ентузіазмом і занурився в бурхливу організаційну роботу. В березні 1917 року його призначено головою Комісії з наукових установ і членом Комісії з реформи вищих навчальних закладів, у червні – обрано головою Сільськогосподарського комітету при Міністерств і землеробства, в серпні 1917 року стає товаришем (заступником) міністра освіти і входить до складу Тимчасового уряду. Вже в цей період, усвідомлюючи нерівномірність розподілу наукового потенціалу в межах Росії, порушує питання про відкриття Української, Грузинської та Сибірської академій наук.
Більшовицький переворот у жовтні 1917 року не прийняв і в грудні того ж року переїхав до Полтави, де продовжував свої природознавчі дослідження попри всі негаразди перших буремних місяців 1918 року. До діяльності Української Центральної Ради ставився скептично й обережно до П.П. Скоропадського. 9 травня 1918 року Вернадський приїхав до Києва і зупинився у М.П. Василенка, який відразу залучив його до роботи з реорганізації вищої освіти в Україні та створення УАН. Робота із заснування УАН стала основною справою Вернадського як голови двох комісій, створених у Міністерстві освіти і мистецтва України з ініціативи М.П. Василенка, зокрема очолив Комісію для вироблення законопроєкту про заснування Української академії наук (УАН) у Києві, яка за період своєї роботи, з 9 липня по 17 вересня 1918 року, провела 23 засідання, підготувала 27 записок щодо створення низки наукових установ, розробила законопроєкт про заснування УАН, проєкт її Статуту і штатів тощо. В останні дні Гетьманату, 13 листопада, Радою Міністрів України затверджено кошторис Академії, а наступного дня наказом гетьмана створено Академію і призначено її перших дійсних членів (цього ж дня в Україні розпочалася Громадянська війна). 27 листопада 1918 року на Спільному зібранні УАН Вернадського обрано першим президентом УАН.
Під час зайняття Києва силами Директорії та його більшовицької окупації в лютому – серпні 1918 року Вернадський залишався в місті і разом з М.П. Василенком, А.Ю. Кримським та іншими вченими працював над розбудовою Академії. Прихід військ Добровольчої армії ускладнив справу, оскільки денікінці взагалі не визнавали жодних українських установ. Аби відстояти права Академії у вересні 1919 року Вернадський вирушає до Ставки командування Добровольчої армії, але майже нічого не досягає і залишається в Криму, де у 1920–1921 роках був професором Таврійського університету в Сімферополі. Після остаточної перемоги більшовиків у Громадянській війні повертається до Петрограда, де 1922 року створює Радієвий інститут, директором якого був до 1939 року. У 1927 році організує Біогеохімічну лабораторію АН СРСР (нині – Інститут геохімії та аналітичної хімії ім. В.І. Вернадського РАН у Москві), яку очолює до 1939 року. Помер 6 січня 1945 року в Москві.
Наукові працi Вернадського – в галузi мiнералогiї, кристалографiї, iсторiї i фiлософiї природознавства, а також геохiмiї, бiогеохiмiї i радiогеологiї, засновником яких він є. Розробив учення про бiосферу, зокрема ноосферу. Досліджував геохiмічні закономiрностi будови i складу Землi, хiмічний склад земної кори i гiдросфери, мiграцiю хiмічних елементiв у земнiй корi, започаткував вивчення абсолютного віку гірських порід і радіоактивності земної кори, розподiл та роль радiоелементiв у її еволюцiї. Розробив теорiю про провiдну роль живих iстот у геохiмічних процесах та еволюцiйну теорiю походження мiнералiв. Все це відбито в низці його фундаментальних праць. Окрему цінність становлять його щоденники часів революцій і Громадянської війни, в яких відтворюється ситуація, що склалась у ті роки в Києві.
Творчість Вернадського вражає своєю багатогранністю та глибиною. Він стояв біля початків низки наук «на стику», залишаючись при цьому самобутнім мислителем філософського складу, істориком науки (1922 року створив Комісію з історії знань), публіцистом. Своїми працями, позначеними системністю та міждисциплінарністю, зробив суттєвий внесок у формування тогочасної наукової картини світу. Для нього вищою цінністю завжди була людина, яку він бачив у системі еволюції Всесвіту. Є засновником наукової школи.
Володимир Вернадський – академік Петербурзької академії наук (1909), почесний член багатьох зарубіжних академій і наукових товариств. Лауреат Державної премії СРСР (1943). Його ім’я присвоєно Інститутові загальної та неорганічної хімії НАН України і Національній бібліотеці України в Києві. АН СРСР заснувала премію та медаль ім. В.І. Вернадського, а НАН України – золоту медаль його імені – її найвищу нагороду. В Києві Вернадському встановлено пам’ятник та названо його ім’ям проспект у районі Святошина.
За інформацією Комісії НАН України з розробки
наукової спадщини академіка В.І. Вернадського
Фото із заходу: Пресслужба НАН України