Видатний український вчений-економіст, ветеран Великої Вітчизняної війни, доктор економічних наук (1966 р.), професор (1966 р.), академік НАН України (1973 р., чл.-к. 1965 р.), Заслужений діяч науки й техніки України (1998 р.), директор Інституту економіки промисловості АН України (1969-1972 рр.), голова (1973-1984 рр.), радник при дирекції Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (2005-2010 рр.), радник директора Державної установи «Інститут природокористування та сталого розвитку НАН України» (з 2011 р.).
Народився 30 вересня 1923 р. в Донецьку у родині шахтаря. Батьки – Алимов Микола Васильович та Алимова Євдокія Макарівна.
Після закінчення Лепельского артилерійсько-мінометного училища пройшов складний бойовий шлях у Великій Вітчизняній Війні: командир взводу, батареї, дивізіону, заступник командира полку, командир 118-го мінометного полку 43-й армії.
Закінчив Всесоюзний заочний фінансовий інститут МВО СРСР, м. Москва (1952 р.), одночасно працював начальником відділу кадрів «Облтрудрезервів», інженером виробничо-технічного відділу, старшим економістом, начальником сектора комбінату «Сталіншахтстрой».
В 1953 році зарахований до аспірантури Московського гірничого інституту, після її закінчення (1957 р.) захистив кандидатську дисертацію.
З 1957 р. почалася його науково-організаторська й дослідницька діяльність у Донецькому науково-дослідному вугільному інституті на посадах начальника сектора та відділу. У квітні 1966 р. О.М. Алимову присуджений науковий ступінь доктора економічних наук, а у вересні 1966 р. – присвоєне звання професора.
В 1965 р. стає директором-організатором Інституту економіко-промислових досліджень у складі Донецького наукового центру Академії наук УРСР, де створив наукову школу, що підготувала нове покоління вчених-економістів для Донбасу, Придніпров’я й інших регіонів південно-сходу України. Під його керівництвом Донецьке відділення Інституту економіки за короткий час стало центром економічної думки Донбасу і в 1967 році було перетворено на Інститут економіки промисловості АН УРСР.
У 1973 році Президія АН України призначає О.М. Алимова головою Ради по вивченню продуктивних сил Української РСР АН УРСР (1973-1984 рр.). Одночасно він очолює Наукову раду із проблем науково-технічного й соціально-економічного прогнозування при Президії АН УРСР і Держплані УРСР.
З 1984 р. – завідуючий відділом промислового потенціалу Інституту економіки АН УРСР.
З 2010 року О.М. Алимов працює у Державній установі «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України» радником директора інституту – завідуючим відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку.
Під його науковим керівництвом і за особистої участі опубліковано близько 550 робіт, серед них 9 індивідуальних та 39 колективних монографій.
Наукові праці присвячено теорії і практиці розвитку і розміщення продуктивних сил, оцінці та прогнозуванню темпів і пропорцій розвитку й розміщення продуктивних сил по території країни у взаємозв'язку з охороною навколишнього середовища, створенню автоматизованих систем управління, госпрозрахунку, науковій організації праці та управління.
Одночасно з науково-дослідною діяльністю Олександр Миколайович очолював і входив до складу багатьох наукових та спеціалізованих рад та комісій, зокрема: був членом Експертної ради ВАК СРСР, Експертної ради ВАК при Раді Міністрів СРСР, Комітету по Державним преміям Української РСР в галузі науки і техніки при Раді Міністрів УРСР, Експертної ради з проблем охорони навколишнього середовища Державного комітету з науки і техніки СРСР та ін.
Олександр Миколайович успішно поєднує науково-організаційну роботу з підготовкою висококваліфікованих наукових кадрів. До наукової школи О.М. Алимова входять підготовлені під його керівництвом 30 кандидатів і 10 докторів економічних наук.
Заслуги Олександра Миколайовича у Великій Вітчизняній війні та в розвитку економічної науки й виробництва відзначені багатьма нагородами. Він нагороджений двома орденами Червоного Прапора, двома орденами Великої Вітчизняної війни І ступеню, орденом Олександра Невського, орденом «Знак пошани», медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні», «За взяття Кенігсберга», «За відновлення вугільних шахт Донбасу», «Ветеран праці», знаками «Шахтерская слава» I, II та III ступенів та іншими нагородами СРСР і України.