«…Крізь дощі
пройшов трамвай, од холоду горбатий.
І я собі наказую: «Мовчи!
Ніхто у світі не повинен знати,
що в цьому домі, повному досад,
я не людина – я вікно у сад!»»
(Ірина Жиленко)

Війна надала особливої цінності багато чому, що раніше сприймалось як належне. Багатьох спонукала відкрити для себе Україну, її матеріальний і нематеріальний, культурний і природний спадок. Одну з історичних перлин у короні нашого Королівства Руського ми спробували стисло описати і показатипопереднього разу.Тепер час оглянути надбання новітньої доби. Запрошуємо на променад фентезі-парком «Нова Софіївка», який є частиною Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України. Нам пощастило побувати там в одну з найпогожіших серпневих днин і ще застати масове квітування гортензій. Але ця місцина гарна будь-якої пори. Маєте бодай добу чи дві вільного часу – вирушайте в Умань і переконайтеся самі. До речі, історичний і новий парки розташовані по обидва боки вулиці Садової, тож матимете нагоду порівняти стилі, епохи, рослинне розмаїття.

На березі річки Кам’янки цвітуть гортензії

Українська садиба

Млин

Вид на подвір’я Української садиби

Торії – традиційна брама синтоїстських храмів

Альтанка для чайних церемоній на березі Японського озера

Рибки кої (коропи) в Японському озері

Місток Яцухасі

Сад каменів з альтанкою для медитацій

«Обвивши линви,
Дикий виноград
Мосту висячому своє життя довірив»
(Мацуо Басьо. Переклад Івана Бондаренка)

Французький сад – лінійний лад

Як і її історична посестра, закладена ще родиною Потоцьких наприкінці XVIII століття, «Нова Софіївка» постала на пустищі. 1999 року академічний дендропарк отримав у власність цю ділянку площею трохи більш як 10 гектарів, а 2019 року відкрив її для відвідувачів – райським куточком, прибраним від сміття, засадженим екзотичною флорою і оздобленим архітектурними об’єктами. Але на цьому подібність з історичною «Софіївкою» закінчується. «Якщо в парку Потоцьких єдиним зразком французького геометричного стилю є, нагадаю, партерний амфітеатр, то «Нова Софіївка» – це повністю регулярний сад, поділений на зони», – говорить головна екскурсоводка дендропарку Галина Никитюк. На таку особливість натякає вже гексагональний кубик із портретом-«витинанкою» Софії Потоцької, який прикрашає майданчик біля входу.

Галина Никитюк – заступник завідувача відділу наукової інформації, інтелектуальної власності та інновацій Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України, наша провідниця у світ прекрасного, екскурсовод із багаторічним досвідом

Одразу за брамою відкривається Площа фонтанів. Її окраса – блакитно-бузкові штучні… чи то високі кущі, чи то низькі деревця, з диво-квітів яких має струменіти вода. Як і зі ще однієї популярної тутешньої фотозони – фонтанної арки. Проте наразі не струменить: відколи почалася велика війна, парк не може дозволити собі розкіш оплачувати дорогоцінні кіловати електроенергії, а під час відімкнень світла навіть питання такого не постає. Хоча непосвячений подорожній, що завітав до «Нової Софіївки» вперше, навряд чи це помітить, бо завдяки річечці Кам’янці води тут не бракує – є і струмки, і ставки, і на полив рослин вистачає. З тієї ж причини, про яку ми вже сказали (а також із міркувань безпеки), Площа фонтанів поки лишається без вечірньої ілюмінації. Зате завжди з доглянутими насадженнями живих рослин: слив, спірей, пухироплідників, уже згаданих гортензій, пірамідальних грабів, лип…

На Площі фонтанів

Арка з живоплоту. Вхід на ділянку Регулярний сад

Неодмінний атрибут регулярного саду – топіарне мистецтво. «Перший топіарій з’явився у давньоримського імператора Плінія Молодшого (перше століття до нашої ери), який і сам дуже любив це заняття. Експериментувати можна з формами різних видів дерев, але найкраще фігурну стрижку витримують дрібнолисті породи – туї, ялівці, самшит, бук, тис», – пояснює Галина Володимирівна.

Топіарій

Наступна паркова зона – Казковий сад. Фактично, це великий дитячий майданчик із турніками, фантастично зручними гойдалками (з яких, гарантуємо, вам не захочеться злазити) і навіть караоке у білій піраміді, яка чомусь скидається на чудернацький зореліт (до речі, це не єдиний об’єкт «Нової Софіївки» на іншопланетну тематику). Тут можна безпечно гратися й бігати, бо за покриття править спеціальний неслизький, ніби гумовий, матеріал, який, до того ж, не линяє на сонці та не псується від опадів, високих і низьких температур. У Казковому саду теж є фонтан – зараз це просто площина, встелена білими камінцями. Одного дня звідси теж забринить приємна волога.

Дещо віддалік стоїть чарівна дерев’яна хатинка. «Не салон і не аптека – лісова бібліотека, – представляє її екскурсоводка (Галина Никитюк саме складає віршований путівник «Новою Софіївкою» для малечі). – Тут був пустир, а нині стільки змін. Усе навкруг буяє, квітне, сяє. Фантазія заповнила ефір. Дива, казки і міфи оживають». «Лісова бібліотека» – це дійсно книгозбірня, хоч і невеличка. Доки юні гості парку бавляться, дорослі можуть перепочити за романом чи нон-фікшеном. Література є на будь-які смаки: від Шекспірових трагедій до «Звіяних вітром», від класиків українського Розстріляного відродження до Мушкетика й Шевчука, від поетичних збірок до путівників заповідниками. Але буде що погортати і дітям. Усе – тільки українською мовою.

Із «Лісовою бібліотекою» сусідують оселі міфічно-казкових істот – польовика і хух. Останніх, найімовірніше, вигадав Василь Королів-Старий, український письменник першої половини ХХ століття, який помер в еміграції у Чехії. Образ хух – маленьких лісових духів – переосмислила вже наша сучасниця Неля Шейко-Медведєва. Персонажі сподобалися, прижились і, до речі, стали частиною навчальної програми з української літератури у молодшій школі.

Переведи мене через місток

«Маленький сад у боковій вітальні.
Посеред заростей
Гортензія цвіте»
(Мацуо Басьо. Переклад Івана Бондаренка)

Між сосон забовваніла яскраво-червона брама – отже, перед нами ще один неймовірно прекрасний сад, Японський. Він по-своєму казковий, але глибоко традиційний. Галина Никитюк зізнається, що два роки ретельно вивчала японську культуру, передусім літературу, кінематограф і живопис, щоби на українській землі відтворити справжній дух країни вранішнього сонця.

«Ці червоні ворота – торії – називаються ще кіотськими. Їхнє первісне призначення – сідало для птахів. В Японії торії є сакральним, культовим об’єктом, їх встановлюють перед храмами. А все тому, що саме півні, згідно з синтоїстськими віруваннями, хитрим робом повернули сонячне світло, – говорить екскурсоводка. – За переказами, Аматерасу, богиня сонця, розлютившись через бешкети брата – бога вітру Сусаноо, – надовго сховалась у печері, і на землі запанував морок. Півні намагалися викликати її, але – марно. Тоді кмітливі птахи звернулися до богині веселощів Аме-но-Удзумі, яка почала танцювати й розважати богів. Боги гучно реготали, й Аматерасу закортіло дізнатися, що ж їх так потішило. Вона вийшла зі свого сховку – і сонце повернулося на небо. Отак півні врятували Японію від темряви».

Творці «Нової Софіївки» запозичили в японській культурі ідею мініатюрного саду. Такий спосіб облаштування простору сформувався не випадково: понад 70% території Японії – це гори й ліси, тож для присадибних ділянок лишається зовсім мало площі, й мешканці країни восьми островів навчилися використовувати її якнайраціональніше. «Справжній японський сад – це цілий маленький світ, в якому мають бути представлені всі пори року, – провадить далі екскурсоводка. – У нашій версії їх уособлюють сосна (зима), сакура (весна), азалія (літо) і червоний віялолистий клен (осінь). Разом вони утворюють картину, яку хочеться споглядати, якою хочеться милуватися. У нашому Японському саду це можна робити, сидячи в альтанці для чайних церемоній (ми справді там іноді влаштовуємо костюмовані чаювання в японському стилі). Композицію доповнюють кояматі (різновид хвойних рослин із порожнистою хвоєю), гінкго білоба, а також гонг із зображенням взаємопов’язаних протилежностей – інь і ян».

Альтанка для чайних церемоній

Альтанка стоїть на березі ставка, який буквально кишить рибками кої (коропами), що символізують чоловіче начало (свято на честь цих рибок є одночасно японським святом усіх хлопчиків і відзначається щороку 5 травня), натхнення, наполегливість, рух проти течії. За словами Галини Никитюк, з часом риба «пішла на свої хліби»: латаття й інша водна рослинність розрослися за ці п’ять років так добре, що потреби годувати мешканців водойми спеціальним харчем уже немає. Ба більше, риба розмножується дуже швидко і в одному ставку їй стало затісно. Тому частину популяції переселили у фонтан Посейдона, що на Площі зборів в історичній «Софіївці».

Краєвид на Японське озеро з альтанки для чайних церемоній

Японське озеро

Японський сад пропонує не лише поживу для очей, розуму і, часом, шлунку, а й нагоду «очиститися від скверни». Причому без надзусиль: досить перейти дерев’яний місток. Але місток не простий, а горбатий. Згідно з китайською міфологією (а варто сказати, що для сусідніх культур властиві обміни сюжетами, прикметами, віруваннями тощо), прямими мостами ходять лише злі духи. Якщо ж скористатися горбатим мостом – усе лихе полишить вас і попливе за водою. У «Новій Софіївці» він ще й має подвійне семантичне дно завдяки додатковим п’ятьом східцям (хоча, припускаємо, їхня основна роль – полегшити підйом, зробити його пологішим), що символізують п’ять елементів японського саду: граніт, воду, рослини, архітектурні споруди, ідею. Остання цілком гедоністична: роби все задля втіхи (чим не сковородинівська «сродна праця»?).

«Старий ставок.
Пірнуло жабеня –
Вода сплеснула»
(Мацуо Басьо. Переклад Івана Бондаренка)

Остаточно заплутати злих духів і закріпити ефект очищення допоможе місток Яцухасі – шлях Будди до Нірвани, з одного світу в інший. Він зигзагоподібний і фактично складається з восьми малих мостиків, сполучених між собою під прямими кутами. До речі, це ще одне затишне місце для медитацій. Перевірено. Головне – зручно вмоститись і упевнитися, що ви не сіли поперек дороги іншим відвідувачам. Бо, здається, Яцухасі, – наче той самурай, що не має мети, а має тільки шлях, – веде в нікуди, уриваючись просто посеред водойми. Але це враження оманливе: на іншому кінці за кущем причаївся клаптик суходолу.

Місток Яцухасі

Є у «Новій Софіївці» і власний сад каменів – Рьоандзі: там немає ні дзюркотливої води, ні шелесткої трави – лише мовчазні пісок (або галька) і каміння. Стандартні розміри цієї ділянки – 23 метри на 8 метрів. «Рьоандзі – це популярний у світі сад із секретом. Хай під яким ракурсом ви дивитиметеся, один з його традиційних 15-ти каменів (і, до того ж, щоразу інший) завжди вислизатиме з поля зору. Це має наштовхувати на думку про неосяжність світу, принципову недосяжність, прихованість вичерпного знання про нього. Граніт узагалі є важливою частиною японської матеріальної культури. Це символ краси і довголіття, спокою та приземленості, основа, підмурівок світобудови. Зрештою, об’єкт для споглядання й самозаглиблення. Медитувати потрібно були доти, доки сам у якомусь розумінні не перетворишся на камінь», – розтлумачила філософію саду каменів наша провідниця в інший культурний і ментальний космос. Хоча, напевно, не такий уже й далекий, як може видатися на перший погляд. Хіба сенси Рьоандзі не перегукуються із сократовим знанням про незнання і концептом свічки у пітьмі, широко розтиражованим із легкої руки Карла Сагана?

Сад каменів і альтанка для медитацій

На прилеглій ділянці розташувалися кам’яні дракони – міфічні китайські символи імператорської влади, які у «Новій Софіївці» слугують водоспадом.

Парк юрського періоду: хащі та пащі

«Аж раптом почули страшенний рев —
Це тиранозавр серед дерев!
Голодний і злий, він винюхував слід,
Щоб зжерти когось собі на обід!»
(Юлія Смаль. «Меню для динозавра»)

«Four seasons in one day» ми вже побачили з альтанки для чайних церемоній, тому доісторичні рептилії Долини мрій, що за парканом середньовічної Японії, не стали несподіванкою. «Дино-Софія» – це виставка у парку, населена вимерлими й вигаданими істотами. Як і фонтани з ілюмінацією, він зараз теж не працює – заживлювати рухомі скульптури зі «світломузикою» нерентабельно. Тому динозаврів, прибульців та інших «фантастичних звірів» законсервували до кращих часів. Але нам дозволили кинути оком на цю мальовничу здичавілість, щоб уявити масштаби її первісної величі.

Задум «Дино-Софії» – розважально-просвітницький: по один бік озера – мезозойська ера, по інший – казкові персонажі (крім хіба неандертальців і шаблезубого тигра). Об’єкти виглядають доволі переконливо (великі динозаври на кшталт тиранозавра навіть можуть розмахувати хвостами) і доповнені інформаційними табличками. Тому чудово підходять для уроків біології (принаймні наочно ілюструють палеонтологічну її компоненту), а почасти – ще й історії та літератури. На додачу, виконаєте денний мінімум із фізичної активності. Звісно, якщо не пересуватиметеся гіроскутером чи електричним самокатом.

Ставок, млинок, русалчин садок

«Мені, що не говори,
А до серця – упири»
(Folkulaka. «Покохала упиря»)

Український фентезі-парк ніяк не міг обійтися без нашої власної національної локації з демонічними і казковими персонажами. У дворі Української садиби – з хатою (яку, до речі, розмалювала професійна художниця), млином, хлівом, льохом і навіть кузнею – оселилися відьма, чорт, мавка, Ох, Івасик-Телесик, домовик, водяник, Бабай, перелесник, Вій, а ще – свині, корови і… сова. Космея попід тином виглядає не менш органічно, ніж мальви. За затінок і приємну прохолоду відповідають яблуні, каштан і верба, які росли на цій території ще до створення «Нової Софіївки». У будні в Українській садибі переважно панує тиша, зате у вихідні – гамірно й весело: уманські артисти влаштовують концерти, вистави, забави. Але і на самоті є що подивитися. Наприклад, стилізовані під традиційні борть, підводу, криницю-журавель, ковальський інструмент. Оглядини млина навіють ностальгійні спогади про класику української анімації – мультфільм «Як козаки на весіллі гуляли». А от упирів тут, до речі, немає – лише вовкулаки. Проте вони мирні й не кусаються ;)

Українська садиба

P.S. Завершувати подорож завжди трохи сумно. Надто у «Новій Софіївці», де кожен квадратний метр оформлений з великою любов’ю, натхненням і, що не менш важливо, зі знанням справи. Парк такого штибу – це не просто точка на мапі, не випадкова мішанина рослин і скульптур. Це місце краси і сили, яке повертає бажання жити і любов до світу. Навіть буремного і часом ворожого. Зрештою, іншого в нас немає.

«Поїдемо поговорити з лісом,
А вже тоді я можу і з людьми»
(Ліна Костенко. «Цей ліс живий. У нього добрі очі…»)