30 років тому Республіка Польща першою визнала державну незалежність України. З цієї нагоди 9 грудня 2021 року Представництво Польської академії наук (ПАН) у Києві й Інститут політичних і етнонаціональних досліджень (ІПіЕнД) ім. І.Ф. Кураса НАН України організували круглий стіл «30 років співпраці Польщі та України».
Польську сторону під час цього заходу представляли виконувач обов’язків директора Представництва ПАН у Києві Матеуш Бялас (Mateusz Białas), директор Інституту політичних досліджень ПАН доктор габілітований, професор Ґжеґож Мотика (Grzegorz Motyka), політологиня, експертка з питань політики ЄС, професорка Інституту політичних студій ПАН доктор габілітований Аґнєшка Цянцяра (Agnieszka K. Cianciara), політолог, історик, публіцист, депутат Сейму Республіки Польща, професор Інституту політичних досліджень ПАН Павел Коваль (Paweł Kowal).
З українського боку участь у заході взяли віцепрезидент НАН України, директор ІПіЕнД ім. І.Ф. Кураса НАН України член-кореспондент НАН України Олег Рафальський, заступник директора з наукової роботи цього Інституту член-кореспондент НАН України Олександр Майборода, головний науковий співробітник відділу національних меншин цього Інституту доктор політичних наук, професор Олег Калакура, головний науковий співробітник відділу теорії та історії політичної науки цього Інституту доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал, інші співробітники установи та її гості.
 Учасники круглого столу |
Вітаючи учасників і гостей наукового заходу, Олег Рафальський і Матеуш Бялас наголосили, що співпраця України і Польщі в усіх сферах – політичній, безпековій, економічній, культурній, освітній, науковій – є вкрай важливим елементом солідарності наших народів.
Олександр Майборода акцентував на напрямах співпраці між Україною та Польщею, які, на його думку, можуть бути фокусом спільної уваги. Зокрема, вартісною темою досліджень могла би стати проблема формування української етнічної ідентичності у складі Речі Посполитої – фактично, державного лона українського етногенезу. Подальшого вивчення потребує й історія співпраці тих українських і польських суспільних сил, які діяли заради відродження своїх держав. Актуальною є також проблема залежності економічного прогресу від функціонування політичної системи і діяльності правлячого класу. Україні та Польщі доведеться докласти великих спільних зусиль, аби відстояти принципи демократичного права, а з іншого боку – не дозволити використовувати ці принципи для створення хаосу у міжнародних відносинах. Олександр Майборода підкреслив важливість обмінів зразками культурної творчості, маючи на увазі класичну та сучасну літературу, обміни концертними програмами, виставками, спільне створення культурного продукту. Культурний обмін може суттєво зміцнити традиційно демократичну слов’янську солідарність. Доповідач зауважив, що про перспективи українсько-польської співпраці доводиться говорити у дуже тривожний час. Для України важлива будь-яка підтримка з боку найближчих європейських сусідів, передусім – від польського народу, чий історичний приклад здобуття національної свободи став вирішальною умовою його успішного розвитку.
 Зліва направо: Матеуш Бялас, Олег Рафальський, Олександр Майборода |
Павел Коваль констатував, що західна орієнтація України виступає гарантом безпеки Польщі. Саме тому Польща – основний природний союзник проєвропейської України. Віддаючи належне іншим країнам Східного партнерства – Молдові та Грузії, – Павел Коваль відверто визнав, що саме Україна посідає одне з домінантних місць у польській зовнішній політиці. Як депутат польського парламенту, а в минулому – Європарламенту доповідач зазначив, що лобіювання євроінтеграції України завжди наштовхувалося на опір Росії, тому необхідно замислюватися про можливі гібридні форми інтеграції України до Євросоюзу, зокрема часткове членство, яке забезпечить насамперед економічну співпрацю сторін.
 Павел Коваль |
Олег Калакура наголосив, що окупаційно-гібридна війна Російської Федерації проти України має й антипольське спрямування, яке базується на імперській парадигмі «спільного ворога», виклав ретроспективний погляд на періодизацію новітніх українсько-польських відносин, окреслив знакові досягнення українсько-польської співпраці у соціогуманітарній та інших сферах, відзначив важливість опанування українцями польського досвіду консолідації суспільства, успішних реформ та орієнтації на європейські стандарти. Він підкреслив, що лише спільними зусиллями Україна і Польща зможуть протистояти збройній, соціокультурній та інформаційній агресії з боку Росії, а для цього необхідно розширити контакти і співпрацю інтелектуалів, продовжити науковий і культурно-мистецький діалоги, подолати негативні нашарування у свідомості, успадковані міфи та стереотипи в оцінках і трактуванні минулого. Тільки поглиблення політики стратегічного партнерства, базованого на цивілізаційному виборі України і Польщі, взаєморозумінні, забезпеченні спільних інтересів, деміфологізації так званих «важких тем» історії, захист інтересів і прав українців у Польщі та поляків в Україні, може стати новим стимулом для українсько-польської співпраці та протистояння російській експансії.
 Олег Калакура |
Доповідь Аґнєшки Цянцяри значною мірою перегукувалася з міркуваннями її польського колеги. Професорка зазначала, що склалося стереотипне уявлення про Польщу як «адвоката» України у Євросоюзі. Проте останніми роками ситуація змінилася здебільшого через внутрішні проблеми Євросоюзу, що супроводжуються охолодженням стосунків Польщі з Німеччиною та Францією, з одного боку, і «підняттям ставок» Росією, з іншого. За цих обставин виникає питання: чи потребує Україна подальшої адвокації Польщі? На думку доповідачки, у боротьбі за європерспективи України Польщі варто залучати якнайширше коло європейських країн. Усвідомлюючи складність цих перспектив, Аґнєшка Цянцяра вважає доцільним використання тактик «нога у двері» і «малих кроків», які б уможливили поступовий рух України до Європи.
 Аґнєшка Цянцяра і Юрій Шаповал |
Юрій Шаповал у своєму виступі зосередився на ключових моментах життя і діяльності журналіста й науковця Богдана Осадчука (1920–2011), котрий 70 років прожив у Берліні, закінчив тамтешній університет і став відомим як журналіст «Александер Кораб». Під цим псевдонімом його десятиліттями знали читачі німецьких газет і найстарішого швейцарського часопису «Neue Zürcher Zeitung». Професор Юрій Шаповал проаналізував значущість зусиль Богдана Осадчука для зміцнення польсько-українських відносин у 1950–2000 роках, передусім його співпрацю з Єжи Ґедройцем, директором Літературного інституту, головним редактором еміґрантського журналу «Культура», що видавався у Франції в 1947–2000 роках. У доповіді підкреслювалося, що без цих двох осіб не можна уявити польсько-українського єднання. Вони будували його, коли ще не було ні вільної Польщі, ані вільної України. Доповідач спирався на не доступні раніше архівні документи, оприлюднив маловідомі чи взагалі незнані факти.
 Ґжегож Мотика |
Підсумовуючи захід, Ґжегож Мотика зазначив, що дискусія у межах круглого столу продемонструвала досягнення останніх десятиліть. Іще 20 років тому питання про майбутнє України в Європейському Союзі видавалося фантазією, нині видається важким, але реальним сценарієм. Цього не могло би статися без постійних контактів культурних і наукових еліт, яким вдалося пом’якшити чимало протиріч, передусім історичних, знайти точки дотику та ретранслювати ці компроміси своїм суспільствам.
За інформацією ІПіЕнД ім. І.Ф. Кураса НАН України