Місцем проведення конференції було обрано Український народний дім (Dom Ukraiński), споруджений у 1904 р. в Перемишлі коштом української громади. Організатором зібрання науковців стало «Українське історичне товариство у Польщі» (Ukraińskie Towarzystwo Historyczne w Polsce) під керівництвом істориків Романа Дрозда (prof. dr hab. Roman Drozd) та Богдана Гальчака (dr hab. Bohdan Halczak).
Робота конференції була розподілена у межах чотирьох секцій, у яких взяли участь історики, політологи, фольклористи, етнологи, мистецтвознавці, математики з України, Польщі, Словаччини, Чехії. Подія завершилася презентацією концепції розвитку Українського дому та привітаннями з нагоди 25-тої річниці діяльності Українського історичного товариства у Польщі.
Пленарна панель була представлена виступами двох українських професорів — старшого наукового співробітника Інституту українознавства імені І.Крип'якевича НАН України доктора історичних наук Леоніда Зашкільняка та декана факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича доктора історичних наук Олександра Добржанського. Перший у доповіді «Польща і поляки в суспільній свідомості галицьких українців напередодні Першої світової війни» на основі аналізу галицько-руських приповідок, які зібрав, упорядкував та опублікував Іван Франко, а також архівних матеріалів Галицького намісництва та публікацій з тогочасної галицької преси, зробив висновок про вплив на український проект націєтворення двох ідеологічних моделей — російської (більш архаїчної) та польської (модернізаційної). Дослідник зазначив, що у суспільній свідомості галицьких українців кінця XIX – початку ХХ ст. Польща і поляки поставали в стереотипії «чужого», «визискувача», образами яких послуговувалися ідеологи з метою швидшого залучення селян до процесу українського націєтворення.
Олександр Добржанський у виступі «Українсько-румунські взаємини на Буковині в ХІХ – на початку ХХ ст.» детально охарактеризував австрійський період історії Буковини, зокрема вказав на соціальне представлення і відсоткове співвідношення між українцями, румунами, поляками, євреями та німцями, як основними мешканцями краю. Доповідач навів приклади гострої конкуренції між національними проектами, що змагалися за «уми і серця» людей, факти тогочасного українсько-румунського, українсько-польського антагонізмів.
Перша секція об’єднала переважно представників українських академічних установ, які працюють у ділянці етнології (старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України кандидат історичних наук Тетяна Файник), фольклористики (старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України кандидат філологічних наук Ольга Харчишин, старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України кандидат філологічних наук Надія Пастух, старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України кандидат філологічних наук Оксана Кузьменко, науковий співробітник Інституту народознавства НАН України кандидат філологічних наук Євген Луньо, молодший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України кандидат філологічних наук Марина Демедюк, науковий співробітник Інституту народознавства НАН України кандидат філологічних наук Орися Голубець), мистецтвознавства (старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України кандидат мистецтвознавства Галина Івашків, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України кандидат мистецтвознавства Любов Бурковська), історії (старший науковий співробітник Інституту українознавства імені І. Крип’якевича Наталя Мисак), а також інших дослідників.
 |
Доповідачі ознайомили із головними аспектами своїх різносторонніх досліджень, більшість з яких були візуалізовані, зокрема через цікаві мистецькі, аудіо- та відеопрезентації. Вони унаочнювали живий динамічний процес українсько-польських, українсько-словацьких фольклорних взаємозв’язків та народномистецьких традицій. У доповіді Любові Бурковської були представлені для огляду десять ікон «Страстей Христових» XIV-XVII ст., які походять з українсько-польсько-словацького пограниччя (Бойківщина, Надсяння). На прикладах цих ікон, які з погляду авторки, стали «взірцем для православних і католиків» доповідачка ознайомила з особливостями формування їхніх композицій, сцен, наповненістю змісту та персонажами. Вона звернула увагу на головні іконічні образи (Христос, Богородиця, св. Петро), «драматичність жестів яких нагадують українські голосіння». Дослідниця наголосила також на причинах формування нових сюжетів, на яких, з-поміж іншого, помітними є впливи карпатського ландшафту.
Марина Демедюк виголосила доповідь про публікації українських народних казок в польських народознавчих збірниках (К. Мушинського, Ч. Неймана, Й. Мушинської, С. Рокосовської та ін.) та серійних виданнях кінця XIX ст., а Орися Голубець – про народні пісні українців та поляків у збірнику О. Кольберга, що є важливим джерелом вивчення духовної культури XIX ст. Остання доповідь, яка стосувалася видатної постаті польської культури, викликала зацікавлення у журналістів.
Виступ Галини Івашків супроводжувався яскравою й ретельно підібраною фотопрезентацією, що представила кераміку з Лемківщини, яка зберігається в українських та польських музеях. Відома дослідниця української народної кераміки докладно ознайомила із різними жанрами лемківського глиняного посуду (горнята, дзбанки, пательні для запікання), зупинилася на проблемних питаннях, зокрема щодо поширення посуду та його авторства.
Наталя Мисак перевела науковий дискурс з мистецтвознавчого на історіографічний лад, виголосивши доповідь «Освіта і виховання, як соціокультурні маркери національної ідентичності галицької молоді наприкінці XIX – на початку ХХ ст». Головним об’єктом дослідження ученої стали Львівська академічна гімназія, у компаративному полі з даним про українські гімназії Перемишля, Станіславова. Дослідниця продемонструвала важливі статистичні документи, за якими можна предметно говорити про соціально-класовий стан учнів, динаміку зростання кількості українських селян, які прагнули дати своїм дітям добру освіту. Доповідачка наголосила, що на формування ідентичності галичан значний вплив справила наддніпрянська література, наукові прогулянки, зміна педагогічного складу від статистів до повноцінних учителів історії, географії та інших дисциплін, які наприкінці XIX ст. послідовно «прищеплювали любов до українського».
Фольклорист Євген Луньо обрав тему доповіді, яка викликала зацікавлення місцевих медій (згодом дослідник дав інтерв’ю), а саме: «Граф Леон Шептицький і його сім’я в народно-оповідній традиції». Як авторитетний збирач усних автобіографічних оповідей з історичним компонентом, він зупинився на головних засадах методології дослідження оповідної історичної прози, на парадигмі оповідачів. Він вказав на існуючі розбіжності між предметом усних істориків та фольклористів, звернув увагу на аспект «неправдивих із точки зору істориків мотивів і сюжетів», які є важливими для філологів. Окремо доповідач проаналізував походження кількох сюжетів, які поширювали православні священики, які «негативно сприймали постать Шептицького».
Виступ Оксани Кузьменко також був присвячений темі, яка мало висвітлена публічно, оскільки стосується аспектів Другої світової війни і тих її сторінок, що описують контраверсійні, нерідко трагічні взаємини між українцями і поляками, які кожен по-своєму виборювали державність, захищаючи терени «малої вітчизни». У презентації доповіді «Українці та поляки у ракурсі типології фольклорної пісенності про Другу світову війну» дослідниця накреслила кілька важливих напрямків для ширшого майбутнього дослідження. Опираючись на українську та польську історіографії, доповідачка обумовила традиційність новотворів зазначеного періоду, їхню мотивно-образну типологію, звернула увагу на невідповідності у науковій термінології, що окреслює воєнну творчість (пісні повстанські, партизанські, окупаційні, жовнірські) у сучасній польській та українській фольклористичній науці. О. Кузьменко зробила висновок про те, що «образи українців та поляків у Другій світовій війні є типологічно близькі, оскільки презентують головні спільності й досвіди: воєнної історії ХХ ст., в якій Польща й Україна були охоплені бойовими діями, визвольної боротьби, яка виганяла з рідного дому в ліс, виживання та опору, коли цивільні люди спізнавали різних форм і видів насилля, що породжувало недовіру, помсту, досвід переживання горя розлуки і загибелі. Зразки пісень є матеріалом, на якому можна будувати мости міжкультурного взаємопорозуміння».
Фольклористка Надія Пастух ознайомила з джерельною базою свого дослідження на тему «Адаптація молдовських обрядів і фольклору в традиційній народній культурі українців-сусідів», докладно висвітлила проблемні питання поняття «свого» у контексті архаїчно-загальноукраїнського та регіонально-локального, а також «чужого» як запозиченого чи генетично спорідненого. Дослідниця детально зупинилася на питанні підстав виокремлення жанру як запозиченого (на прикладі молдовського обхідних обрядів «плугошор» та похорон ляльки).
Її колега Ольга Харчишин на завершення засідання показала відеопрезентацію на тему «Пісні літературного походження у творчій взаємодії українців та поляків». У виступі були представлені та фахово прокоментовані фрагменти із кліпів, кінофільмів, сольних концертів, в яких було використано популярні питомо українські пісні чи їхні лейтмотиви у польськомовних версіях.
 |
Засідання третьої секції під головуванням професорів Романа Висоцького (Roman Wysocki) з Люблінського університету імені Марії Кюрі-Склодовської та Юрія Макара з Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича розпочалося із доповіді «Костянтин Харлампович і його дослідження з історії Православної Церкви» («Konstanty Charłampowicz i jego badania nad dziejami Kościoła prawosławnego»). Роман Висоцький поділився відомостями про малознаного українського історика, дослідника історії Церкви — Костянтина Харламповича. Подавши маловідомі широкому загалу факти про трагічний життєвий шлях К. Харламповича, доповідач інформував про науковий доробок, авторитет історика серед тогочасних українських інтелектуалів, його значний влив на формування, інституалізацію національної науки, а саме Української Академії Наук у період Гетьманату.
У доповіді старшого наукового співробітника Інституту народознавства НАН України кандидата філологічних наук Оксани Чікало «Народна проза про українсько-польські взаємини напередодні Другої світової війни (на матеріалах з Горохівського району Волинської області)» було коротко проаналізовано зміст наративів, записаних у польових експедиціях як «усна документалістика», в яких йдеться про передумови польсько-українського конфлікту на Волині 40-х років ХХ ст. Авторка з’ясувала специфіку сприйняття, осмислення історичних подій у народному середовищі, простежила специфіку побудови сюжетів на основі часо-просторових характеристик, розглянула особливості трансляції прозових текстів у різновікових групах.
У виступі під назвою «Фольклор українців, переселених із Польщі у 1940-х роках: динаміка традиції (на матеріалах села Тулиголови Городоцького району Львівської області)» наукового співробітника Інституту народознавства НАН України кандидата філологічних наук Марії Качмар була розгорнута тема депортації українців з Польщі. Дослідниця розглянула надсянську регіональну фольклорну спадщину вихідців із 38 сіл із Перемишльського, Ярославського, Любачівського, Ясельського та Новосандецького повітів та міста Перемишля. Проаналізувавши жанровий склад колись багатої фольклорної спадщини (колядки, весільні обрядові пісні, регіональні варіанти історичних пісень та народної прози, зокрема оповідань про події ХХ ст.), доповідачка підсумувала, що локальна пісенна традиція сьогодні, на жаль, у пасивному репертуарі і перебуває під загрозою зникнення.
Виступ її колеги старшого наукового співробітника Інституту народознавства НАН України кандидата історичних наук Оксани Годованської «Радянізація системи освіти в Галичині: на основі наказів і директив Міністерства освіти УРСР» був сконцентрований на висновках із дослідження архівних джерел. Історикиня ознайомила з особливостями нормативних документів радянських органів влади як одного з дієвих інструментів впровадження радянської системи освіти. Основою аналізу стали накази, циркуляри, директиви, інструкції з фондів «Відділу народної освіти виконавчого комітету обласної ради депутатів трудящих», через які радянські зразки освіти втілювалися у життя.
Виступи присутніх підсумував професор Леонід Зашкільняк, який наголосив на важливості подібних наукових зустрічей. Переконливим аргументом для цього є можливість публічного озвучення широкій громаді малознаних фактів політичної історії і національної культури, важливих подробиць уже відомих подій, а головне – продовження міжнародного діалогу, у якому контраверсійні висновки заохочують до роздумів, міркувань, нових міждисциплінарних гарячих дискусій, у горнилі яких варто шукати порозуміння.
Завершилась І Міжнародна наукова конференція у Перемишлі щирими побажаннями успіхів у наукових дослідженнях, нових здобутків та поступу інтелектуальної думки з метою покращення міжнародних взаємин.
Докладніша інформація – за посиланням:
http://uamoderna.com/event/kuzmenko-hodovanska-przemysl
За інформацією Інституту народознавства НАН України